Копиллівська гімназія
Колківської селищної ради
Волинської області

Гіпертермія (Висока температура тіла, лихоманка).

 

Температура тіла людини вище 37,5 º С називається гіпертермією. Нормальна температура тіла людини – близько 36,6 º С.

Вимірювання температури тіла може проводитися в ротовій порожнині, в паху, в пахвовій області або прямій кишці хворого.

Для дорослих гіпертермія не настільки небезпечна, як для дітей.

Діти найбільш схильні до гіпертермії.

Гіпертермія – симптом безлічі захворювань, що супроводжуються запальним процесом або пошкодженням центру терморегуляції головного мозку.

Причини гіпертермії.

Запальні захворювання дихальних шляхів (бронхіт, пневмонія).

Гострі вірусні інфекції дихальних шляхів (грип, парагрип, аденовірусна інфекція та інші).

Запальні захворювання лор-органів (отити, ангіни та інші).

Гострі харчові отруєння.

Гострі запальні захворювання черевної порожнини та заочеревинного простору (апендицит, гострий холецистит, пієлонефрит та інші).

Травми мозку.

Інсульти.

Гнійні захворювання м’яких тканин (абсцеси, флегмони).

Симптоми гіпертермії.

Явна або прихована наявність інших симптомів захворювання, що викликало гіпертермію.

Незвичайна поведінка хворого – слабкість, сонливість, іноді збудження.

Прискорене дихання.

Тахікардія.

Пітливість.

У дітей можливі судоми (так звані фебрильні судоми) і втрата свідомості.

У деяких випадках при дуже високій гіпертермії може бути втрата свідомості і у дорослих.

Перша допомога при гіпертермії.

Укласти хворого в ліжко.

Забезпечити доступ свіжого повітря в приміщення, в якому перебуває хворий.

Якщо хворий мерзне, укрити його. Якщо хворий відчуває жар, накрити одним-двома ковдрами, але не кутати.

Давати хворому пити якомога більше теплої рідини (чаю, води, молока, соку, компоту і пр.), щоб уникнути зневоднення організму.

Якщо у дорослої людини зберігається гіпертермія вище 39 º С протягом 24год або на фоні високої температури з’являється утруднене дихання, порушення свідомості, біль в животі, блювота, затримка сечовипускання та ін, необхідно терміново викликати додому лікаря або «Швидку допомогу».

Дітям рекомендується проводити спеціальні заходи по усуненню гіпертермії при температурі тіла вище 38 º С-38, 5 º С, а при менш низькій температурі – якщо порушено загальний стан. Якщо у дитини на фоні високої гіпертермії з’явився висип, утруднене дихання, судоми або галюцинації терміново викличте лікаря.

Температура у дитини зазвичай знижується під дією таких препаратів як парацетамол та ібупрофен (в тому числі, комбінованих з іншими речовинами) і у вигляді різних форм випуску (сиропи, порошки, свічки, таблетки, капсули та ін), тому перед прийомом будь-якого препарату завжди необхідно ретельно вивчити інструкцію до нього, щоб врахувати протипоказання і перевірити ще вікову дозування.

Розрахунок дози проводиться таким чином: парацетамол призначають внутрішньо у дозі 10-15 мг / кг на прийом (в свічках – 15-20 мг / кг), ібупрофен – дітям віком від 1 року в дозі від 1 до 5 мг / кг. Якщо через 4 години гіпертермія зберігається, можна повторно прийняти таку ж дозу одного з цих препаратів.

У дорослих, крім препаратів парацетамолу та ібупрофену, застосовуються також і препарати ацетилсаліцилової кислоти (наприклад, ацетилсаліцилова кислота) у разовій дозуванні 500-1000мг, анальгін (1-2 таблетки на прийом).

Також використовуються додаткові (фізичні) методи боротьби з гіпертермією. Так, застосовується обтирання тіла тканиною, змоченою водою кімнатної температури або розчином, що складається з рівних частин води кімнатної температури, столового оцту, 40% спирту (горілки). Також можна звернути хворого з гіпертермією в мокре простирадло. Сприяє зниженню температури клізма кип’яченою водою кімнатної температури.

Якщо у дитини виникли фебрильні судоми, треба укласти його на спину таким чином, щоб голова була повернута на бік, відкрити вікно, розстебнути здавлюючу одяг, убезпечити дитину від можливих травм під час судомних рухів, викликати «Швидку допомогу».

По можливості, з’ясувати причину гіпертермії (при необхідності, викликати лікаря або доставити хворого в стаціонар) і визначитися з лікуванням основного захворювання.

 

             Що не можна робити при гіпертермії.

Укутувати хворого великою кількістю теплих речей (ковдр, одягу).

Ставити зігріваючі компреси при гіпертермії ─ вони сприяють перегріванню.

Давати дуже гаряче питво.

З настанням холодної пори року різко зростає кількість гострих респіраторних вірусних інфекцій, які в структурі інфекційних захворювань посідають перше місце. При цьому на грип припадає 12-15%. В епідемічний сезон за короткий період часу (4-6 тижнів) ці недуги підхоплюють 70-85% населення. Близько половини з них – діти.

Сприйнятливість населення до грипу дуже висока, багато в чому вона залежить від ступеня зміни вірусів. При появі нового штаму все населення виявляється неімунним. Захворювання поширюється лавиноподібно, виникає велика кількість важких форм захворювання і летальних випадків.

Джерелом інфекції є хвора людина. Механізм передачі інфекції – повітряно-крапельний. Масовому поширенню грипу сприяють хворі на легкі форми, особливо ті, хто недбало ставиться до свого здоров’я і до небезпеки зараження оточуючих. З краплинами слизу із дихальних шляхів під час кашлю, чихання, розмови вірус може розсіюватися на кілька метрів від хворого.

Типові симптоми грипу:

·              різкий підйом температури до 38-40оС;

·              лихоманка;

·              слабкість;

·              біль у м’язах, суглобах, животі, очах.

Хворий відчуває ускладнення дихання через ніс, першіння в горлі, стиснення за грудиною, сухий болючий кашель.

Грип вкрай небезпечний своїми ускладненнями:

·              легеневі ускладнення (пневмонія, бронхіт). Саме пневмонія зумовлює найбільше смертей від грипу;

·              ускладнення в роботі верхніх дихальних шляхів (отит, синусит, трахеїт);

·              ускладнення в роботі нервової системи (менінгіт, енцефаліт, невралгії).

Грип часто супроводжується загостренням хронічних захворювань.

Як захистити себе від грипу?

Основним заходом специфічної профілактики є вакцинація. Вона здій­снюється протигрипозною вакциною, що відповідає ведучому штаму і міс­тить зазвичай антигени зразу трьох штамів вірусу, які відбираються на основі рекомендацій ВООЗ.

Вакцинація особливо рекомендована групам ризику – дітям, які часто хворіють на гострі респіраторні захворювання, людям похилого віку з хронічними захворюваннями, вчителям, працівникам сфери обслуговування.

Що робити, якщо ви захворіли на грип?

Слід залишатися вдома і дотримуватися постільного режиму протягом усього температурного періоду, оскільки грипозне захворювання є великим навантаженням на серцево-судинну систему.

Пити більше рідини, щоб вимивати токсичні продукти обміну, які утворюються під час інфекційного захворювання. Звернутися до лікаря. Саме він повинен призначити необхідне лікування з урахуванням вашого стану здоров’я і віку.

Профілактика:

·              уникати тісних контактів з людьми, які чихають і кашляють;

·              не торкатися руками очей, рота і носа;

·              носити марлеву пов’язку або разову маску;

·              регулярно ретельно мити руки з милом, протирати їх спиртовмісним засобом для дезінфекції рук;

·              здійснювати вологе прибирання, провітрювання і зволоження повітря в приміщенні.     

Пам′ятка з профілактики грипу та інших гострих респіраторних інфекцій (ГРІ)

ГРІ — це велика група гострих вірусних захворювань, які характеризуються повітряно-крапельним шляхом передачі та переважним ураженням верхніх дихальних шляхів. Грип є найбільш поширеним гострим респіраторним вірусним захворюванням, особливість якого у надзвичайно швидкому поширенні і вираженій інтоксикації. Механізм передачі вірусу грипу — повітряно-крапельний. Грип може призвести до тяжких ускладнень з боку легеневої, серцево-судинної, нервової, ендокринної систем.

Профілактика захворювань.

Профілактичні заходи спрямовані насамперед дляпідвищеннярезистентностіорганізму до дії збудників грипу, а також інших ГРІ та ГРЗ.

Ефективними, особливо у період підвищення захворюваності, фахівці відзначають наступні методи профілактики:

·              повноцінне харчування з включенням вітамінів у природному вигляді;

·              загартовування та часте провітрювання приміщень;

·              вживання загальнозміцнюючих та тонізуючо-імуномодулюючих препаратів та препаратів цілеспрямованої імуностимулюючої дії.

Високоефективними є рекомендації загального санітарно-гігієнічного спрямування, зокрема:

·              Часто мити руки з милом, особливо після відвідування;

·              Прикривати ніс та рот хустинкою (або одноразовими серветками), особливо при кашлі та чиханні;

·              Широко застосовувати засоби нетрадиційної (народної) медицини, гомеопатичні препарати, оксолінову мазь.

На що необхідно звернути увагу:

·              Існують деякі особливості клінічного перебігу грипу у різних вікових группах. У дітей молодшого віку передусім можуть з'явитися симптоми нейротоксикозу (блювання, судоми) навіть на тлі субфебрильної температури тіла. У осіб похилого віку на тлі ГРВІ загострюються серцево-судинні захворювання, активуються хронічні вогнища інфекції, що суттєво впливає на клінічні прояви грипу.

·              Захворювання здебільшого починається гостро, з проявів загальної інтоксикації (озноб, відчуття жару, сильний головний біль, біль в очах). Хворого турбують загальна слабкість, ломота в попереку, крижах, суглобах, м'язовий біль, порушується сон. Привертає увагу вигляд обличчя хворого: гіперемія, одутлість, блискучі очі — загалом воно нагадує обличчя заплаканої дитини. Інкубаційний період при грипі коливається від декількох годин до 3 діб.

·              Здебільшого на другу добу хвороби з'являється сухий кашель, починає турбувати біль у грудях. На 3-5 добу кашель м'якшає, з'являється незначна кількість слизового мокротиння. Носове дихання порушене через набряк слизової оболонки.

·              Вже в перші години температура тіла може сягати 39-40°С, утримуватись на такому рівні 2-3 доби. Проте, якщо в подальшому гарячка продовжується або розвивається її друга хвиля (загалом триває довше 5-7 діб), це свідчить про розвиток бактеріальних ускладнень.

·              Лікування ГРВІ та грипу є складною проблемою, тому його має визначати лікар. Не потрібно займатись самолікуванням, це небезпечно! При своєчасному і правильному лікуванні хвороба закінчується повним одужанням.

                   Грип: клініка, лікування, профілактика

Грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) належать до найпоширеніших інфекційних хвороб, які можуть викликати епідемії та пандемії. Найвища інтенсивність та екстенсивність епідемічного процесу, спричинення значних соціальних та економічних збитків зумовлюють особливу актуальність проблеми контролю за даною групою інфекцій, особливо за грипом, на державному рівні.        

Всупереч тривалим дослідженням, грип та його збудники залишаються найбільш дискутованими, і щороку людство повертається знову і знову до проблем, пов’язаних із ними. Сьогодні грип та ГРВІ реєструються на всіх континентах. Особливістю цих інфекцій є швидке поширення серед населення. Під час епідемічних спалахів хворіє до 50–60% населення ураженого регіону, що призводить до великих економічних збитків.

       Показник смертності від неускладненого грипу становить 0,01–0,2%, але він різко збільшується, особливо у разі виникнення грипу в літніх і ослаблених людей, або у тих, хто має хронічні захворювання серця, легень, у малолітніх дітей. Із групи всіх ГРВІ особливе значення має захворюваність на грип. Зараз грип залишається неконтрольованою або малокерованою інфекцією. Збудники грипу та інших ГРВІ малостійкі до дії світлових і ультрафіолетових променів, дезінфікуючих речовин, підвищеної температури, однак добре зберігаються при низьких температурах.

       Основне джерело грипу — хвора людина, яка заразна протягом усього періоду хвороби (5–7 днів), рідше — в період реконвалесценції, механізм передачі інфекції — краплинний. Небезпечні особи із стертим і безсимптомним перебігом хвороби, котрі продовжують вести активний спосіб життя. Уражаючи слизову оболонку верхніх дихальних шляхів, віруси спричиняють катаральні явища, кашель і чхання, що призводить до масового потрапляння їх у повітря. Проте невисока їх стійкість зумовлює поширення збудників лише у межах помешкання, де перебуває хвора людина чи носій.

       Епідемічний процес під час грипу різко інтенсифікується завдяки швидкому і масовому переміщенню людей, а також великому їх скупченню. За нинішніх умов збудники грипу здатні розповсюдитись у більшості країн протягом декількох місяців. На початку епідемій найчастіше уражаються діти та літні люди. Епідемічне і пандемічне поширення грипу зумовлюють лише віруси типу А.

       Захворюваність, спричинена вірусом В, підвищується на спаді епідемій грипу А. Вірус грипу С спричиняє спорадичні захворювання. Інкубаційний період триває від декількох годин до 2 діб. Розрізняють типовий (з наявністю токсикозу і катаральних явищ) та атиповий грип. Характерні форми останнього — блискавична, без температури, без катаральних явищ. Типовий грип розпочинається раптово: хворого морозить, швидко наростає головний біль і підвищується температура тіла до 39–400С.

       Біль локалізується в дільниці лоба, надбрівних дуг, очних яблуках. Незабаром приєднується біль і ломота в м’язах, крупних суглобах і попереку, з’являється відчуття жару. В наступні дні самопочуття хворого погіршується, наростає слабкість, дратує яскраве світло, шум. Тяжкий перебіг грипу супроводжується запамороченням, маренням, порушенням свідомості. У хворих закладає ніс, дере в горлі, вони часто чхають.

       З’являється сухий кашель, який супроводжується болем за грудиною, часто приєднується осиплість голосу, трапляються носові кровотечі, нежить. У третини хворих відзначаються напади трахеїту: виникає надсадний кашель, лице синіє, очі "наливаються" кров’ю і сльозяться, з носа виділяється рідкий слиз. Під час огляду хворого привертає увагу гіперемія і одутлість обличчя, блиск очей, помірний кон’юнктивіт, сльозотеча.

       М’яке піднебіння і задня стінка носоглотки гіперемійовані, дещо набряклі, виявляється енантема у вигляді дрібної зернистості. Артеріальний тиск має тенденцію до зниження. Тони серця ослаблені. У легенях часто жорстке або ослаблене везикулярне дихання, розсіяні сухі хрипи. Багато реконвалесцентів відзначають швидку фізичну і розумову втому, дратівливість, такий стан може тривати 3–4 тижні. На тлі грипу можуть виникати різноманітні ускладнення: бронхіт, пневмонія, набряк легень і мозку, гайморит, фронтит, отит тощо.

       Рідше виникають інфекційно–токсичний шок, міокардит, менінгіт, енцефаліт, а також загострення супровідних хронічних хвороб — ревматизму, туберкульозу, нефриту тощо. Діагностувати грип у період спалаху не тяжко, однак у міжепідемічний період підтвердити діагноз можна лише на підставі вірусологічних та серологічних досліджень. Під час епідемічних ускладнень важливого значення набуває організація своєчасної лікувальної допомоги населенню.

       Виправдала себе практика медичного обслуговування хворих переважно вдома. У гарячковий період і наступні 2 дні хворий повинен дотримуватись ліжкового режиму. Рекомендується молочно–рослинна вітамінізована дієта, вживання великої кількості теплої підкисленої рідини (чай із лимоном, фруктові соки). Широко використовують гарячі напої з ягід калини, малини, настій квітів липи, бузини, листя суниць, евкаліпта, хвощу польового, квітів ромашки, а також гаряче молоко з медом.

       Як відволікальні засоби, показані гірчичники на грудну клітку, литки і підошви. Призначення антибіотиків під час грипу неефективне. Показаннями до їх застосування можуть бути: наявність хронічного вогнища інфекцій, ознаки приєднання вторинної інфекції, різке ослаблення організму з вираженим імунодефіцитом, тривалість лихоманки більше, ніж 5 днів при вираженій інтоксикації.

       З профілактичною метою призначення антибіотиків не лише не показане, але навіть шкідливе, оскільки вони можуть посилювати сенсибілізацію, імунодепресію. Якщо ж антибіотик необхідний, то вибір його визначається характером ускладнення, алергологічним анамнезом хворого, ступенем токсичності препарату тощо. У період епідемії грипу застосовуються різні протиепідемічні заходи. Зокрема, хворих ізолюють вдома, а при відповідних клінічних показаннях — у лікарні.

       З метою раннього виявлення хворих здійснюють регулярний нагляд за дітьми у дошкільних закладах, а також за працівниками підприємств. Для зменшення кількості відвідувачів у поліклініках хворим надають медичну допомогу, переважно у домашніх умовах, тимчасово припиняють організацію масових заходів (фестивалів, концертів, зборів тощо).

       Працівники лікувальних закладів, пологових будинків, яслів, а також торгових закладів і транспорту застосовують марлеві маски. У домашніх умовах носовички і посуд хворого дезінфікують кип’ятінням або хлоруванням. Для активної специфічної імунізації проти грипу останнім часом запропоновано інактивовану інтраназальну та парентеральну вакцину. Застосування інактивованих вакцин зменшує захворюваність у 1,5–2 рази.

       В Україні зареєстровано наступні протигрипозні вакцини "Флюарикс", "Ваксигрип", "Інфлувак", "Грипол", які виготовляються іноземними фірмами. Всі вони містять антигени 3 типів вірусу, що суттєво збільшує їх ефективність.

       Противірусну терапію бажано призначати в перші 2–3 дні хвороби, адже у пізніші терміни вона мало ефективна. Для цього необхідно використовувати один із наступних противірусних препаратів: – Ремантадин — дорослим вживати внутрішньо після їжі по 100 мг тричі на день в 1–й день, в 2–й і 3–й — по 100 мг двічі на день, в 4–й і 5–й — по 100 мг 1 раз.

       Курс лікування 5 днів. – Таміфлю — по 75 мг двічі на добу, протягом 5 днів. – Арбідод — по 0,2 г до їжі тричі на день, протягом 3–5 днів. – Виразол (рибавірин) — дорослим по 0,2 г всередину, після їжі 3–4 рази на день протягом 3–5 днів. – Дейтифорин — дорослим внутрішньо до їжі по 0,1г тричі в 1–й день, на 2–й і 3–й — по 0,1 г двічі, на 4–й і 5–й — по 0,1 г 1 раз. З метою екстреної профілактики грипу та ГРВІ під час підвищення захворюваності уваги заслуговує 0,25–0,5% оксолінова мазь, якою необхідно змащувати слизову оболонку носа двічі–тричі в день, а для лікування необхідно змащувати слизову носа 3–4 рази на день протягом 4–5 днів захворювання.

       Оксолін має противірусну дію у відношенні до вірусу грипу. Оксолінову мазь можна застосовувати як самостійно, так і в комбінації з ремантадином без будь–яких протипоказань. Особливо доцільно таку профілактику проводити серед студентів, військовослужбовців та інших масових колективів. Сезонні профілактичні заходи здійснюються в період підвищення захворюваності.

       Для цього декілька тижнів можна застосовувати імуностимулювальні (метилурацил, амізон, аміксин) та загальнозміцнювальні препарати і процедури. Неспецифічні засоби профілактики грипу можуть бути суттєвим доповненням до вакцинації або навіть альтернативою їй. Насамперед, це фізичне виховання, загартування, рефлексопрофілактика тощо.

      

       ГОСТРІ РЕСПІРАТОРНІ ВІРУСНІ ІНФЕКЦІЇ (ГРВІ) — група вірусних інфекцій, яка характеризується загальним інтоксикаційним синдромом і переважним ураженням слизових оболонок дихальних шляхів. Відома значна кількість збудників, які належать до різних нозологічних груп вірусної природи (віруси грипу, парагрипу, аденовіруси, респіраторно-синцитіальні віруси, коронавіруси, пікорнавіруси, риновіруси, ентеровіруси, віруси герпесу та інші), що тісно пов’язані з захворюваннями респіраторного тракту людини, спричиняючи розвиток ГРВІ. Джерело інфекції — хворий з клінічно вираженою або безсимптомною формою хвороби. Шлях передавання інфекції — повітряно-краплинний та фекально-оральний.

       Клінічна картина ГРВІ характеризується гострим початком, гарячкою, помірно вираженими симптомами інтоксикації, які розвиваються в перші 2–3 доби захворювання (головний біль, зниження апетиту, млявість, адинамія, рідше — блювання); катаральними симптомами (закладення носа, виділення з носа, часто рясні, біль у горлі, гіперемія зіва, гіперемія та зернистість задньої стінки глотки, фарингіт, тонзиліт, можлива сиплість голосу, сухий чи з виділенням харкотиння кашель, гіперемія кон’юнктив). Інфікування вірусом грипу призводить до гострого захворювання, що характеризується інтоксикацією, катаральними явищами з боку ВДШ. Спостерігаються клінічні прояви риніту, фарингіту, ларингіту, трахеїту та бронхіту. При легкій формі захворювання температура тіла залишається нормальною або підвищується до субфебрильних цифр, симптоми інтоксикації виражені слабо або відсутні. При грипі середньої тяжкості температура підвищується до 38,5–39,5 °C, приєднуються класичні симптоми захворювання: інтоксикація (значне потовиділення, слабкість, біль у м’язах та суглобах, головний біль), катаральні симптоми, респіраторні симптоми (нежить, кашель, гіперемія обличчя, сухість у порожнині носа, біль у горлі). При тяжкій формі грипу температура тіла підвищується до 40 °С, крім вищезазначених симптомів, можуть з’являтися судоми, галюцинації, носові кровотечі, блювота. На відміну від грипу, парагрип характеризується поступовим початком, слабше вираженими явищами загальної інтоксикації, більш доброякісним перебігом, менш вираженою, проте, нерідко тривалішою (до 7 днів) гарячковою реакцією. При парагрипі у запальний процес також залучається слизова оболонка гортані. Тому клінічно виражені явища ларингіту — це частий симптом парагрипу. У дітей парагрип може супроводжуватися стенозувальним ларингітом — крупом.

       Для аденовірусної інфекції характерною є різноманітність клінічних форм хвороби: фарингокон’юнктивальна гарячка, первинна аденовірусна пневмонія та катар дихальних шляхів, кишкова форма, мезоаденіт, ураження лімфоїдної тканини, печін­ки, селезінки.

       Риновірусна інфекція починається гостро і проявляється або катаром ВДШ, або поєднанням його з кишковими розладами.

       Респіраторно-синцитіальна інфекція характеризується значною частотою бронхіо­літів, пневмоній з астматичним синдромом і розвитком дихальної недостатності. У дітей старшого віку респіраторна інфекція зазвичай проявляється катаром дихальних шляхів на фоні помірних явищ загальної інтоксикації.

       Лікування. Усім хворим на ГРВІ, незалежно від тяжкості хвороби, призначають постільний режим до нормалізації температури тіла; молочно-рослинну дієту, збагачену вітамінами; рясне питво (морс, чай, фруктові соки, мінеральна вода), аскорбінову кислоту, рутин у звичайних дозах; за необхідності проводиться дезінтоксикація в/в введенням кристалоїдних розчинів. При сухому, болісному кашлі призначають протикашльові ЛП перші 2–3 дні (Кодтерпін, Лібексин тощо); при вологому кашлі з тяжким виділенням харкотиння — муколітичні препарати, лужні інгаляції, інгаляції з бронхосекретолітиками; температуру тіла необхідно знижувати, коли вона перевищує 38,5–39 °С, але дітям віком молодше 2 міс, а також пацієнтам із захворюваннями ЦНС в анамнезі та тяжкими захворюваннями серця, бронхолегеневої системи треба знижувати температуру тіла, коли вона сягає 38 °С і вище; призначають антипіретики у вікових дозах (парацетамол, ібупрофен). Проводять етіотропну терапію препаратами рекомбінантного α-інтерферону у краплях у ніс та інгаляціях; призначають індуктори ендогенного інтерферону; противірусні препарати прямої дії (арбідол, інозин пранобекс, амантадин, римантадин, занамівір, осельтамівір). Тилорон — противірусний препарат та імуномодулятор, ефективний проти збудника грипу та інших ГРВІ, застосовується для лікування та профілактики. Особам з ХОЗЛ, цукровим діабетом, наявністю хронічних вогнищ інфекції показані антибіотики для профілактики ускладнень. Зазвичай використовують пеніциліни, амінопеніциліни, особливо ті, що захищені від дії бета-лактамаз мікробів клавулановою кислотою чи сульбактамом, цефалоспорини, макроліди, фторхінолони.

       Для профілактики ГРВІ використовують індуктори інтерферонів, арбідол, рекомбінантні α-інтерферони для назального введення, рослинні адаптогени (ехінацея, елеутерокок та ін.) у комбінації з полівітамінами. Під час контакту з хворим показане використання марлевих респіраторів, часте миття рук, полоскання рота та горла.

 

Літ.: Богомолов Б.П. Инфекционные болезни: неотложная диагностика, лечение, профилактика. — М., 2007; Возианова Ж.И. Инфекционные и паразитарные болезни. — К., 2000. — Т. 1.; Фармакотерапия. — 3-е изд., доп. и перераб. / Под ред. Б.А.Самуры. — Х., 2008; Harrison’s principles of internal medicine. — 16th ed. / Ed. D.L. Kasper. — New York, 2005.

       Кір - гостре інфекційне захворювання вірусної природи, яке протікає з характерною лихоманкою, генералізованим пораженням слизових оболонок дихальних шляхів, рота, зіву і очей, супроводжується висипаннями та частими ускладненнями зі сторони органів дихання.

Збудник корі відноситься до мікро вірусів, який виділяється зі слизі носоглотки та з крові хворого в катаральному періоді і на початку висипань. Вірус є патогенним для людини та деяких порід мавп. Він не стійкий у зовнішньому середовищі, в повітрі при денному світлі, в крапельках слини гине протягом півгодини; при висиханні гине відразу, при нагріванні до 500С - протягом 15 хв., при 600С і вище - відразу. При низьких температурах і в темноті він може зберігатись довго, при +40С - до декількох неділь, а при -150С або нижче - до декількох місяців.

Джерелом інфекції являється хворий любою формою кіру, в тому числі і ослабленою формою, яка виникає в результаті пасивної імунізації, а також хворі, які захворіли не дивлячись на активну імунізацію. Хворий кіром є заразним в останні 1-2 дні інкубації, в катаральному періоді, в перші 3 дні висипань.

Шлях передачі інфекції повітряно-крапельний.

Сприйнятливість до кору дуже високе, коефіцієнт контагіозності наближається до 100%. Діти перших 3 місяців володіють вродженим імунітетом, переданим від матері. Після 3 міс. імунітет знижується і до 6-8 міс. зникає. Після кіру любої форми організм стає імунним на все життя: в крові зберігаються відповідні антитіла.

Захворюваність на кір найбільш висока у віці від 2 до 7 років, потім вона знижується, і після 14 років реєструються лише окремі поодинокі випадки.

Як для всіх повітряно-крапельних інфекцій, так і для кіру характерні сезонні коливання, максимум яких припадає на зимово-весняні місяці - з грудня по травень.

Інкубаційний період становить 9-10 днів; у дітей, яким в інкубаційному періоді вводили гамма - глобулін, він може затягуватись до 21 дня.

В протіканні захворювання виділяють 3 періоди:

1) початковий, або катаральний;

2) період висипань4

3) період пігментації.

Катаральний період - починається з нежиті, кашлю, кон'юнктивіту, симптомів загальної інтоксикації. Кашель грубий, гавкаючий. Підвищується температура тіла до 380-390С, відмічається загальне нездужання, в'ялість, головний біль, втрата апетиту. На 2-3-ій день на слизовій оболонці твердого і м'якого підняття появляються червоні плями неправильної форми. На слизовій оболонці щік, а інколи і губ появляються маленькі (з макове зерно) плямки, які не зливаються між собою і щільно спаяні з тканиною (не знімаються шпаденем). Вони зберігаються 2-4 дні, а після їх зникнення слизова ще декілька днів залишається гіперемованою і рихлою. Продовжується катаральний період 2-3 дні, рідше він коливається від 1-2 до 5-6 днів. Температура весь цей час - висока, а перед появою висипань знижується, інколи до нормальних цифр.

Період висипань починається з нового підвищення температури і посилення симптомів загальної інтоксикації. Характерна поетапність висипань. Перші елементи висипки появляються за вухами, на переноси ці, потім висипання поширюються на лице, шию і верхню частину грудей. Слідуючи 2 дні - тулуб, верхні кінцівки, на 3-й день - нижні кінцівки. Висипання сильні, місцями зливаються. При появі вони мають вигляд рожевих розеол або маленьких панул, згодом стають яскравішими, збільшуються, а через добу вони втрачають панульозність, міняють колір - на бурий, не зникають при натискуванні і не перетворюються в пігментні плями в тому ж порядку, в якому появлялись висипання, - спочатку на лиці, поступово на тулубі і ногах.

Період пігментизації продовжується 5-6 днів і при відсутності ускладнень протікає з нормальною температурою. В більшості дітей протягом ще декількох днів залишаються астенічні явища і підвищена подразливість, втомлюваність, слабість, головний біль, безсоння, нерідко спостерігається ослаблення пам'яті, інколи виникають ендокринні порушення.

Більшість дітей, що захворіли на кір, лікують в домашніх умовах. Госпіталізації підлягають діти з важкими формами захворювання, з ускладненнями.

Хворому забезпечують ліжковий режим, ізолюють, щоб він не контактував зі здоровими дітьми.

Медикаментозне лікування не застосовується, або ж дуже обмежене (симптоматичне).

Профілактика кіру полягає в активній імунізації, яку проводять живою ослабленою вакциною. Після введення вакцини стійкий довготривалий імунітет розвивається у 98-99% випадків. Вакцинують дітей з 12-15 місяців. Щеплення проводять однократно, шляхом підшкірного введення живої вакцини. Клінічні реакції на щеплення можуть виникнути з 6-го по 20-й день, частіше всього на 13-17-й день після вакцинації. Вони, в основному, слабкі, виражені підвищенням температури тіла до 37,2-37,50С, деколи незначними катаральними явищами (нежить, кашель), і тривають 1-2 дні.

Пасивна імунізація полягає у введенні гама - глобуліну дітям, які контактували з хворими кіром (до того часу не хворіли на кір). Гама - глобулін містить антитіла, завдяки чому кір не розвивається, або ж виникає в полегшеній формі, в залежності від дози препарату і від строку його введення. Гама - глобулін вводять внутрімязово н 4-6 день після контакту з хворим, дозою 3 мл препарату. Пасивний імунітет короткотривалий, не більше 2 тижнів, тому при повторних контактах гама - глобулін вводять повторно.

                 Література:

1. А.Т.Кузьмичова, І.В. Шарлай "Дитячі інфекційні захворювання". Видавництво "Медицина".

2. С.О.Шварц, В.Є.Букова. "Кір: імунопрофілактика". Видавництво: "Штиінца", м. Кишинів.

      Короста – поширене паразитарне захворювання шкіри, викликається коростяних кліщів Sarcoptes scabiei. і є високо контагіозний. Захворюваність на коросту досить висока, при цьому, не дивлячись на те, що короста Вважається хворобою асоціальних особистостей, уражаються люди всіх соціальних верств. У дітей і у людей молодого віку короста реєструють частіше через їх мобільності та більш активного способу життя.

       Етіологія корости

       Короста – це антропофільной паразитарної захворювання, так як коростяний кліщ паразитує тільки на людині. Джерелом зараження є хвора людина, короста передається безпосередньо при контакті або ж через інфіковані предмети побуту. Дорослий коростяний кліщ має розміри близько 100 мкм і потужний щелепний апарат для проробляє тунелів в епідермісі, тунелі проробляють самки, самці зазвичай не пересуваються, їх основна функція – запліднення. У популяції співвідношення самок і самців становить 2:1. Запліднення самки відбувається під шкірою, після чого вилуплюються личинки виходять на поверхню для подальшого впровадження в шари епідермісу. Спаровування кліщів корости походить теж на поверхні.

       Таким чином, кліщ виходить на поверхню два рази за свій життєвий цикл. Для того щоб впровадитися під шкіру коростяний кліщ достатньо 15-20 хвилин, цим і пояснюється контагіозність корости. Першу половину дня самка відкладає яйця, а в нічний час прогризає ходи, життєвий цикл збудника корости становить від двох тижнів до двох місяців, після чого кліщ гине і розкладається в прогризенние ходах. Кліщ корости НЕ стійкий і при температурі +55 градусів гине через 10 хвилин, а при температурі +80 гине миттєво. Поза людиною кліщ так само досить швидко гине.

       Механізм зараження коростою

       Зараження коростою можливо в громадських місцях через дверні ручки, поручні сходів, телефонні трубки.  Створюється епідемічне вогнище і хворий коростою заражає своє оточення побутового і професійного характеру. Зараження коростою може відбуватися при статевих контактах, частіше відбувається зараження чоловіки від інфікованої жінки. Коростяний кліщ короткочасно може перебувати на тварині, тому зараження коростою від тварин НЕ виключене, хоча зустрічається вкрай рідко. Збудник корости найбільш активний з вересня по грудень, саме в цей час діагностують найбільшу кількість спалахів корости. Активність у нічний час обумовлює високий ризик зараження всередині сім'ї, коли використовується одна постіль. Первинне уражаються міжпальцевих складок, зони зап'ясть і вже при розвитку корости уражаються інші ділянки тіла, крім волосистої частини голови та області пахв.

       Клінічні прояви корости

       Інкубаційний період корости від трьох днів до двох тижнів, але при уважному огляді можна помітити місця входу коростяного кліща вже в перші дні після інфікування. Після того, як самки починають активно відкладати яйця, клінічні прояви корости наростають. Відзначається нестерпний свербіж, що посилюється у вечірній і нічний час. На шкірі видно коростяні ходи у вигляді лінійних запалених ділянок, запальна реакція при корості пояснюється ще й присутністю в слині паразита хімічно активних речовин, тому в зоні ураження може спостерігатися алергічна інфільтрація. За сильного свербежую на тілі спостерігаються расчеси, іноді вкриті кров'яними корочками. Клінічні прояви корости залежать від активності життєдіяльності кліща, від того, наскільки дотримується особиста гігієна і від ступеня алергізації організму до збудників.

       Типова форма корости

       При типовій формі корости висипання локалізуються на животі в навколопупочній зоні, на поверхні стегон, на сідницях, молочних залозах, бічних поверхнях пальців кистей і стоп, на міжпальцевих шкірних складках, у чоловіків короста може локалізуватися на шкірі мошонки і статевого члена. Коростяні ходи виглядають як біляста чи сірувата пляма або вигнута лінія від 5 до 7 мм, злегка підноситься над шкірою. На шкірі долонь і стоп можуть з'являтися лише поодинокі висипання. Коростяний хід добре видно під лупою, закінчення ходу при корості закінчуються невеликий папули або везикули. Папуловезікулярні елементи частково покриті точковими кров'яними корочками і досягають у розмірах до 0,5 мм.

       Крім коростявих ходів, які мають парні папуловезікули, на шкірі хворого на коросту є точкові і лінійні разчеси за сильного свербежу. Залежно від ступеня тяжкості корости можуть бути вогнища піококкової інфекції, які частіше виявляються в розгинальних зонах. На лікті є гнійні або кров'янисті-гнійні кірочки – симптом Арді.

       Короста охайних

       Короста охайних – це стерта форма захворювання, яка зустрічається у людей, які мають нормальну іммунореактивність, внаслідок чого не спостерігається алергічної реакції на присутність кліщів. Підвищена увага особистої гігієна, коли люди кілька разів на день приймають душ і міняють натільна і постільна білизна так само сприяють стертості клінічних проявів при корості. Характеризується одиничним висипанням на грудях і навколо пупка, яке практично не заподіюють дискомфорту, лише в нічний час відзначається свербіж. Можлива поява геморагічних кірочок.

       Вузлова короста

       Вузлова короста виникає в результаті гіперергічних реакцій уповільненого типу, яка розвивається як відповідь на продукти життєдіяльності кліща. Вузлова форма корости зазвичай є наслідком нелікованої або неправильно лікованої корости. Тривалий перебіг хвороби, реінвазії коростяних кліщів сприяють появі сверблячих червонувато-коричневих вузликів. Висип носить лентікулярний характер, вузлики виникають під коростяним ходами і розташовані в типових для висипань місцях. Ця форма корости резистентна до різної протискабіозной терапії, так як через щільні кірочки лікарські речовини практично не діють на кліща.

       Коркова короста

       Коркова (норвезька) форма корости діагностується в рідкісних випадках у пацієнтів, які мають різко ослаблену іммунореактивність. Коркова короста є самою високозаразною формою, так як в пробках відзначається найвища концентрація кліщів. Імунодефіцитні стани, загальні захворювання, при яких відзначається зниження імунітету і виснаження, тривала терапія кортикостероїдами, цитостатиками та алкоголізм сприяють розвитку коркової корости.

       Клінічно коркова короста характеризується наявністю сірувато-брудних кірок, що мають тенденцію до нашарування один на одного. Пробки зазвичай різного розміру і товщини, щільно спаяні між собою і підлягає тканинами, дуже болючі при видаленні. Після видалення кірок оголюються ерозії жовтого кольору.

       Уражаються розгинальні поверхні тильної частина кисті, лікті, коліна, міжпальцеву, сідниці, живіт, вушні раковини, рідше волосиста частина голови. На долонях і підошвах розвивається товстий гіперкератоз, який обмежує свободу рухів. Якщо уражаються нігтьові пластини, то вони деформуються, кришаться, стають утолщенними і змінюють колір.

       При неадекватному лікуванні або його відсутності короста ускладнюється піодермією, мікробною екземою та дерматитами різної природи.

 

       Діагностика корости

       Діагноз ставиться дерматологом, терапевтом або інфекціоністом на підставі клінічних даних і скарг пацієнта. Наявність свербежу, який посилюється у вечірньо-нічний час і наявність характерних лінійних расчесов, невеликих папул і позитивний симптом Арді дозволяють запідозрити наявність корости.

       При огляді контактних осіб з'ясовується, що більша частина має ті ж клінічні прояви, є відомості про перебування в епідвогнищі корости.

       Дослідження на коросту підтверджує наявність цього захворювання, але слід мати на увазі, що багато пацієнтів перед візитом до лікаря ретельно миються, і потому кліщі можуть НЕ виявлятися. До того ж, при утворенні кірок або в період низької активності кліщів, їх концентрація знижується, тому за відсутності кліщів при мікроскопії, але при наявності характерної клінічної картини, починають терапію корости.

       Для того, щоб підвищити рухову активність кліщів, перед взяттям матеріалу шкіру нагрівають теплим склом або капають трохи олії. Нанесення туші і анілінових барвників допомагає виявити коростяні ходи. В окремих випадках, коли не вдається виявити збудників корости, позитивна динаміка при призначенні противоскабіозних препаратів є лікувально-діагностичною процедурою. Така діагностика називається ex juvantibus.

       Лікування корости

       При терапії корости незалежно від схеми, необхідно обробляти всю шкіру, а не тільки уражені ділянки, за винятком волосистої частини голови (крім випадків, коли короста локалізується і на шкірі голови). Миття тіла і зміна натільної і постільної білизни здійснювати тільки до і після лікування корости, під час терапії миття тіла заборонено.

       Бензилбензоат, що випускається у вигляді емульсій, є найпоширенішим антискабіозним препаратом, оскільки він володіє малою токсичністю та високою ефективністю. Перед застосуванням необхідно вимити все тіло, потім обробити верхні кінцівки, нижні кінцівки і тулуб за винятком волосистої частини голови. Час втирання має становити не менше двох хвилин на кожну область. Виробляється зміна натільної і постільної білизни з подвійними пропрасовування після прання. Через два дні по тій же схемі проводиться повторний курс. Цим досягається вплив на осіб, які знаходяться у фазі личинок. Після закінчення лікування меблі, одяг необхідно обробити розчином антисептика або ж УФ-опроміненням.

       Аерозольні препарати для лікування корости більш прості в застосуванні і їх обсягу достатньо, щоб обробити хворого та контактних осіб, Спрегаль є одним з аерозольних препаратів, якими можна лікувати і дітей. Його розпилюють на 20-30 см від шкіри, не залишаючи вільних ділянок, через 12 годин проводять санобробку тіла і епідвогнища. Одного застосування достатньо, але при ускладнених формах корости процедуру рекомендується повторити.

       Ліндан – препарат у вигляді крему, не має кольору і запаху, при лікуванні корости його втирають щодня або два рази в день в шкіру. Перед терапією і перед кожною обробкою ліндан необхідно приймати душ. Такий метод лікування підходить тим, хто звик щодня приймати душ або ванну. Так само ліндан випускають у вигляді порошку для втирання в шкіру і у вигляді шампунів. Однак дітям і жінкам під час вагітності та лактації краще використовувати Спрегаль.

       Лікування коркової форми корости має кілька особливостей. Перед антіскабіозною терапією необхідно розм'якшення кірок і їх видалення. Зазвичай застосовують мильно-содові ванни і кератолітичні мазі. Після повного відторгнення кірок лікування проводять за звичайною схемою, курси повторюють до повного лікування. Крім цього проводять корекцію основного захворювання, яке стало причиною ослаблення реактивності організму.

       Профілактика корости полягає у своєчасній ліквідації епідовогнищ, призначення превентивної терапії. Регулярний огляд дітей в дошкільних та навчальних закладах та дотримання особистої гігієни істотно знижують, але не виключають інфікування коростою.

 

      Опік — ураження шкіри та тканин організму під дією високих температур, їдких хімічних речовин, інтенсивного короткохвильового випромінювання, що призводить до втрати клітинами організму своєї молекулярної структури.

 

             Залежно від походження, опіки поділяють на кілька типів (див. схему 3).

Схема3. Класифікація опіків

       Залежно від глибини ураження термічні опіки поділяють на легкі (І ступеня), середньої тяжкості (II ступеня), тяжкі (III ступеня) і вкрай тяжкі (IV ступеня).

       Опіки І ступеня характеризуються почервонінням шкіри у місці опіку. При дотику теплого предмета до цього місця відчувається зростаючий біль.

       Опіки II ступеня характеризуються не тільки почервонінням шкіри, а й появою пухирців, заповнених прозорою рідиною, тривалим ниючим болем.

       Опіки III ступеня характеризуються сильним болем. Поверхня обпеченої шкіри вкривається пухирцями, вона втрачає життєздатність. Окремі місця шкіри обвуглені, але глибокі тканини функціонують.

       Опіки IV ступеня характеризуються обвугленням глибоких тканин, повною втратою ними життєздатності.

       Розміри поверхні, що зазнала опіку, виражають у відсотках від усього шкірного покриву. Для дорослих людей поверхню голови і шиї, що приблизно дорівнює одній верхній кінцівці, приймають за 9 % усієї поверхні тіла, поверхня грудей та живота, що приблизно дорівнює поверхні однієї нижньої кінцівки, — за 18 %. На ділянку паху припадає 1 %. Це так зване «правило дев'ятки». Другим способом визначення площі є «метод долоні». Як одиницю виміру використовують площу долоні, включаючи пальці, що становить приблизно 1 % поверхні тіла. Будь-який опік II ступеня, який вразив 10 % поверхні тіла, слід вважати тяжким, так само, як опік III ступеня, що вразив більше, ніж 2 % поверхні тіла. Ураження очей, пальців рук, району геніталій і анального отвору вважаються потенційно більш серйозними, ніж ураження інших частин тіла.

       Якщо тіло уражене на 15 % опіками II та III ступенів, виникає тяжке ускладнення — опіковий шок, який за перебігом нагадує травматичний шок, але його дія вдвічі триваліша.

       У потерпілого може також виникнути загальне тяжке ураження, відоме під назвою опікова хвороба.

       Опікова хвороба — це гостре порушення водно-сольового обміну в організмі, що супроводжується загальною інтоксикацією. Часто стан хворого ускладнюється запаленням легенів, ураженням печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту.

       Надаючи допомогу, насамперед треба погасити одяг, що горить, ні в якому разі не допускати, щоб потерпілий при цьому бігав, бо повітря ще сильніше роздмухує полум'я. Найкраще накинути на нього пальто або куртку. Якщо це неможливо, повалити на землю і намагатися збити полум'я перекочуванням по землі. Потім обпечену частину тіла звільнити від одягу, обрізаючи його. Одяг, що приклеївся до шкіри, залишають. Неприпустимо торкатися обпеченої поверхні руками,протикати пухирці, заповнені рідиною, оскільки це може призвести до інфікування рани. Не можна змащувати сильний опік жиром та іншими речовинами. Після звільнення від одягу на уражені місця слід накласти стерильні пов'язки. Краще, якщо є спеціальні контурні опікові пов'язки, просочені проти-опіковим препаратом. У разі значних опіків нижніх та верхніх кінцівок їх іммобілізують за допомогою шин чи підручних засобів.

       Якщо травмовано більшу частину тіла, потерпілого найкраще обгорнути чистим простирадлом. У всіх випадках потрібні знеболювальні заходи, напування підсоленою водою.

       Найбільш небезпечні — опіки, отримані в результаті дії таких горючих речовин, як напалм, синтетичні в'язкі речовини тощо. Вони прилипають до тіла і одягу та, продовжуючи горіти, вражають тканини на значну глибину. Спроба збити полум'я призводить до розмащування горючої суміші по тілу, що веде до збільшення площі ураження. Припиняє горіння занурення у воду чи накладання змоченої у воді пов'язки.

       Для лікування термічних опіків І та II ступенів з невеликою площею ураження народна медицина пропонує використовувати компреси з обліпихової олії.

       Хімічні опіки виникають у разі дії на шкіру концентрованих кислот (сульфатної, хлоридної, нітратної, карболової тощо), лугів (їдких калі, натру, концентрованих розчинів аміаку, негашеного вапна), фосфору, деяких солей (нітрату аргентуму, хлориду цинку та ін.). Хімічні опіки небезпечні ще й тим, що спричинюють загальне отруєння організму. їх ознаки: сип, пухирці, локальний біль без видимих ушкоджень, головний біль, утруднене дихання. Вони можуть проявлятися як відразу, так і через деякий час.

       У разі опіків концентрованими кислотами (крім сульфатної) на поверхню опіку ллють холодну воду або розчин соди (1 чайна ложка на склянку води) протягом 10—15 хв.

       На опіки, спричинені лужними розчинами, також ллють воду і обробляють 2 % -вим розчином оцту чи лимонного соку. Потім накладають пов'язку.

       Під час опіків білим фосфором уражену частину тіла занурюють у воду і там зчищають фосфор. Маніпуляції на повітрі неможливі, оскільки фосфор може спалахнути. Уражену поверхню обробляють 5 % -вим розчином мідного купоросу (сульфату купрумуІІ) та закривають чистою сухою пов'язкою. Такі опіки не можна змащувати жиром чи мазями, оскільки це сприяє всмоктуванню фосфору в тканини, а фосфор — надзвичайно отруйна речовина.

       У разі опіків негашеним вапном місце ураження слід змастити жиром, а рану закрити пов'язкою. Водою змивати не-гашене вапно неприпустимо.

       Обпечені очі промивають водою (крім опіків вапном) або молоком, після чого накладають пов'язку і доставляють потерпілого у лікарню.

       Опіки променевою енергією сонця, тобто ультрафіолетовим випромінюванням, спричинюють почервоніння шкіри, високу температуру, нудоту, блювання, головний біль. У цих випадках слід накласти на обпечену ділянку холодний компрес, постійно його змінюючи. Можна використати для компресів кисломолочні продукти (сметану, кефір) чи просто холодне молоко. Для зняття болю потерпілому варто дати аспірин чи парацетамол.

       Для очей небезпечні опіки лазерним випромінюванням та сильним світловим потоком. Вони можуть виникнути під час проведення дослідів, ремонту та експлуатації відповідного обладнання, під час спостерігання за електрозварювальними роботами чи перебування на засніжених вершинах гір тощо. Там сонячне світло містить дуже жорсткий ультрафіолетовий компонент.

       У цих випадках пошкоджується рогова оболонка очей, і людина втрачає зір. Допомога полягає у зав'язуванні очей і негайній доставці потерпілого у медичний заклад. Якщо допомога своєчасна, зір через деякий час поновиться.

       Коли на шкіру та слизові оболонки потрапляють радіоактивні речовини, виникають радіаційні опіки, які дуже важко лікуються.

       Мало хто з людей цікавиться тим, як правильно повинна надаватися перша допомога в екстрених ситуаціях, вважаючи, що чи особисто їм це ніколи не знадобиться. Дуже даремно, тому що від того, наскільки правильно і своєчасно надана перша допомога залежить те, як відбуватиметься одужання і відновлення, як швидко піде цей процес.

       Навіть якщо ви не займаєтеся екстремальними видами спорту і ваша робота не пов'язана з небезпеками, ви можете зіткнутися з травмами у повсякденному житті.

       Кухня з гарячими каструлями і сковорідками, улюблений всіма чоловіками гараж з бензином , гарячими свічками запалювання та іншої принадністю, дитячі ігри з петардами і заборонені пустощі з вогнем .... Попереджений - значить озброєний, знання за плечима не носити, так що поставимося до даної теми уважніше.

       У цій статті докладно розказано про те, як правильно повинна бути надана перша допомога при термічних опіках - при найпоширенішою травмі в побуті .

       За даними статистики, у списку термічні опіки займають втричі місце в світі після автомобільних аварій. Кожен сотий випадок закінчується летальним результатом. Ця цифра могла б бути значно нижчою, якби постраждалій людині вчасно була надана медична грамотна перша допомога.

       На жаль, найчастіше від опіків страждають діти і літні люди. Останнім часом кількість опіків невблаганно зростає. Але, як кажуть, попереджений - значить озброєний.

Перш за все, необхідно розібратися, що ж таке термічний опік.

       Якщо людина піддався впливу відкритого полум'я, гарячої рідини або торкнувся розпеченій поверхні, в місці контакту виникає пошкодження шкіри. Це пошкодження і носить назву «опік».

       Шкіра людини - це великий орган, відповідальний за терморегуляцію, виведення продуктів розпаду, шкірне дихання і багато іншого. Саме тому пошкодження шкіри тягне за собою дуже серйозні наслідки у вигляді порушення роботи інших життєво важливих внутрішніх органів.

       Лікарі підрозділяють опіки на чотири ступені, залежно від ступеня ураження шкіри.

       Перша ступінь . При термічних опіках першого ступеня пошкодження зачіпають тільки верхній шар шкіри - епідерміс. Зовнішні прояви першого ступеня термічного опіку - набряк, почервоніння і болючість пошкоджених ділянок шкіри.

       Друга ступінь. При термічних опіках другого ступеня ураження шкіри більш глибокі, зачіпають не тільки епідерміс, але і сосочковий шар шкіри. Зовні це проявляється, крім хворобливості і почервоніння шкіри, виникненням міхурів, заповнених рідиною.

       Опіки першого та другого ступеня, якщо їх площа невелика, гояться самостійно. Щоб уникнути проникнення інфекцій в ранову порожнину категорично забороняється розкривати міхури.

Третя ступінь опіку підрозділяється на два підвиди. Третя ступінь А характеризується ушкодженням усіх шарів шкіри, за винятком самого глибокого, паросткового. Бульбашки при цьому щільні, різко болючі, наповнені жовтою желеподібної субстанцією.

       Третя ступінь опіку Б характеризується змертвінням всіх шарів шкіри і подкожножировой клітковини. Бульбашки при цьому ступені опіку заповнені кривавим вмістом, чутливість втрачена.

       При термічних опіках четвертого ступеня відбувається пошкодження глибоко лежачих тканин - м'язів і сухожиль. Ранова поверхня покрита коричневою або чорною кіркою.

       Крім ступеня опіку дуже важливо визначити площу ураження шкіри. Долоня людини становить 1 відсоток від площі тіла. Знаючи це, можна приблизно оцінити площу ушкодження.

       Швидку необхідно викликати, якщо у людини третя і четверта ступінь опіку. Якщо ж перша і друга, необхідно встановити площу опіку. Якщо площа опіку першого ступеня менше 50 відсотків, друга ступінь менше 15, лікування можна проводити в домашніх умовах. При більшій площі ураження також необхідно звернутися за медичною допомогою.

       До приїзду медиків необхідно надати потерпілому першу допомогу.

       Якщо вплив полум'я або гарячої рідини довелося на відкриту ділянку тіла, помістіть обожжоний ділянку під струмінь холодної води на 10-15 хвилин.Якщо ж опік третього або четвертого ступеня, поміщати його під струмінь не можна. До прибуття швидкої необхідно прикладати тканину, змочену в холодній воді, змінюючи її по мірі нагрівання.

       Якщо на вас загорівся одяг, не треба бігти в ванну або кудись ще . Якщо одяг не виходить зняти, треба якомога швидше погасити полум'я. У випадку, коли під рукою є вода, необхідно вилити її на себе. Якщо ж води під рукою немає, можна почати кататися по підлозі, щоб збити полум'я. Або перекрити доступ кисню до вогню, накинувши на себе щільне покривало чи ковдра.

       Після цього необхідно акуратно зняти одяг із потерпілого. Не можна різко тягнути, так як одяг може прилипнути до поверхні рани. У таких місцях одяг необхідно акуратно обрізати ножицями, залишивши право знімати клаптики з рани медикам.

       Якщо площа опіку невелика, накрийте її чистою тканиною. Якщо ж площа ушкодження шкіри значна, потерпілого слід загорнути в чисте простирадло.

       У разі тяжких опіків людина, як правило, знаходиться в стані больового шоку. Якщо ж людина перебуває у свідомості, його необхідно заспокоїти. У більшості випадків після опіків у людини спостерігається підвищення температури тіла, з'являється озноб. Можна дати людині випити теплого чаю, обережно вкрити ковдрою.

       Якщо є, то необхідно дати людині випити таблетку анальгіну чи іншого знеболювального препарату.

       У жодному разі не можна змащувати опіки ніякими кремами, маслами, жирами і іншим! Не обробляйте опіки сечею, так як це може призвести до проникнення інфекції і виникнення запальних процесів. Також суворо забороняється прикладати до ушкодженого місця лід. При прикладанні льоду відбувається відмирання клітин без подальшого відновлення.

       Лікування при термічних опіках повинен призначати кваліфікований лікар. Перша допомога при опіках - єдине, що можна зробити для потерпілого.

найголовніше - в будь-якій ситуації не можна піддаватися паніці. Необхідно тверезо оцінювати ситуацію.

       Перша допомога при опіках

       Раніше причиною опіків найчастіше був вогонь, зараз - необережне поводження з побутовою технікою. Найбільш висока небезпека опіків на кухні. Це і плита, і гарячі каструлі і сковорідки, киплячий чайник, гаряча їжа і так далі.

       Можливі опіки від праски, плойки та інших предметів побутової техніки. Особливо велика ймовірність опіків у дітей, адже ці непосиди дуже цікаві й часто стають жертвами своєї цікавості. Для того, щоб ризик опіків звести до мінімуму постарайтеся, щоб діти були подалі від кухні під час приготування їжі, відмовтеся від скатертин, тримайте гарячу їжу подалі від дітей. Але не завжди можна попередити появу опіків. Важливо знати, в чому полягає перша допомога при опіках, що робити, щоб знизити ризик розвитку ускладнень.

       Опіки бувають хімічні та термічні. У першому випадку причина опіків - вплив концентрованої кислоти або лугу, у другому - високої температури.

       Викликати термічний опік може навіть не дуже розпечений предмет - нагріте всього до 50-55 градусів. Найчастіше, звичайно обпікаються руки. Адже так легко перевірити рукою нагрівся чи праску - тільки простягнути руку і доторкнутися. А потім доводиться розплачуватися за свою безтурботність. На щастя, більшість опіків поверхневі, легкі. Вони обмежуються тільки почервонінням шкіри. Але чим вище температура і чим довше її вплив, тим значніше пошкоджуються тканини. Глибокі опіки супроводжуються відшаруванням епідермісу і утворенням пухирів, наповнених прозорим вмістом. Ще більш важкі опіки призводять до руйнування м'язової тканини з утворенням некрозу, а при самих глибоких ураженнях страждають навіть кістки. Сильні і великі опіки призводять до серйозного ускладнення - опіковому шоку. При важких опіках без допомоги лікарів не обійтися. Але і при легких поширених опіках краще звернутися до лікаря, який надасть необхідну допомогу.

       Перша допомога при термічних опіках

       При легкому термічному опіку, основною ознакою якого є почервоніння і відсутність на шкірі міхурів, постраждале місце необхідно підставити під струмінь прохолодної води на 5-10 хвилин. Після цього шкіру потрібно протерти будь-яким 40% спиртовим розчином, наприклад горілкою. Якщо на місці опіку утворився міхур, мочити, а тим більше самостійно розкривати його не слід. Шкіру на місці опіку також протирають спиртовим розчином і накладають зверху суху стерильну пов'язку. Більш глибокі опіки до огляду лікаря лише прикривають стерильними серветками. При сильному болі можна використовувати будь анальгетики та після того, як надана перша допомога при опіках, постраждалого потрібно доставити до лікаря. Не потрібно змащувати опікову поверхню рослинним або будь-яким іншим маслом, жирним кремом, кефіром, сметаною, а також застосовувати будь-які інші народні засоби. Олія і жир зменшують тепловіддачу, в результаті чого обпалені тканини не можуть охолонути і поглиблюються наслідки термічної травми.

       Перша допомога при хімічних опіках

       Хімічні опіки - звичайний результат побутової або професійної безпечності. При дії на шкіру сильних кислот або лугів добре промийте пошкоджену ділянку проточною водою. Тільки так можна повністю видалити хімічну речовину. Після цього необхідно нейтралізувати дію можливих залишків. При опіку кислотою накладіть серветку, змочену 4% розчином харчової соди, для приготування якого потрібно розчинити чайну ложку соди в склянці кип'яченої води. При опіку лугом використовуйте пов'язку зі слабким розчином оцтової або лимонної кислоти. Після того, як надана перша допомога при опіках, потрібно постаратися звернутися до лікаря.

       Причиною опіку є вплив на тіло високої температури, деяких видів променевої енергії (промені сонця, рентгена, радію), а також ряду хімічних речовин. Найбільш часто зустрічаються термічні і хімічні опіки. Тяжкість їх залежить від площі обпаленої поверхні і ступеня опіку. Опік однієї третини поверхні тіла небезпечний для життя потерпілого. В залежності від характеру змін обпалених тканин розрізняють три ступені опіку.

       Ознаками опіку I ступеня є почервоніння обпалених тканин, набряклість їх і хворобливість.

       Опік II ступеня характеризується утворенням пухирів, наповнених рідиною.

Для опіку III ступеня характерні некротичні зміни (омертвіння) обпалених тканин. У найбільш важких випадках спостерігається обвуглювання їх.

       Опіки I ступеня небезпечні лише при великій площі ураження. Слід враховувати, що зміни, характерні для опіків I ступеня, передують утворенню бульбашок і при опіках II ступеня. Тому нерідко через 10 - 15 хвилин після опіку відзначається лише почервоніння, пізніше ж з'являються бульбашки. Останні при опіках П ступеня зазвичай прориваються, при цьому оголюються глибокі шари шкіри, які дуже легко можуть бути інфіковані. Ще більша небезпека інфікування обпалених ділянок тіла виникає при опіках III ступеня.

       Постраждалі від опіків нерідко впадають в тяжкий стан. Воно буває пов'язано з перезбудженням нервової системи больовими подразненнями, а також дією утворюються в обпалених тканинах токсичних речовин. Зміни нервової і серцево-судинної системи можуть зумовити розвиток важкого шоку. При цьому часто спостерігається стан загального збудження.

       Надаючи першу допомогу потерпілому, слід звільнити від одягу обпечену поверхню тіла (одяг розрізають по шву).

       У випадках, коли на потерпілому горить одяг, не можна допускати, щоб обпалений бігав, метався, так як це тільки підсилює полум'я. У цих випадках потрібно негайно зірвати палаючий одяг або загасити вогонь, накинувши на потерпілого ковдру, пальто, шинель.

       При наданні допомоги потерпілому з ознаками опіку I ступеня слід накласти пов'язку, змочену винним спиртом, або обробити обпалену поверхню насиченим розчином марганцевокислого калію. Лікувальний ефект зазначених коштів пов'язаний з їх дубильними дією, яка в значній мірі запобігає розвитку подальших патологічних змін і утворення пухирів.

       При наданні першої допомоги в разі опіку II ступеня слід обережно очистити шкіру навколо бульбашок винним спиртом і обробити її розчином марганцевокислого калію. Після цього на обпечену поверхню треба накласти асептичну пов'язку. Розкривати пухирі при наданні долікарської допомоги не можна.

       При опіках III ступеня на обпечену поверхню накладається асептична пов'язка. Якщо потерпілий підлягає евакуації, то обпалені кінцівки повинні бути іммобілізовані.

       У зв'язку з небезпекою інфікування відкритих ран при наданні допомоги обпаленим необхідно суворе дотримання асептики. Всім постраждалим з обширними опіками, з опіками нижніх кінцівок, а також при забрудненні обпаленої поверхні тіла землею обов'язково вводиться протиправцева сироватка.

       У зв'язку з можливістю розвитку шоку необхідно уважно спостерігати за загальним станом обпалених, не допускати охолодження їх, бути дуже обережним при транспортуванні. Бажано напоїти обпаленої солодким гарячим чаєм.

       При хімічних опіках слід насамперед провести рясне і тривале промивання обпаленої поверхні водою.

       При опіках кислотами для нейтралізації кислоти обпалена поверхня змочується 5% розчином соди, а при опіках лугами - борної або 2% оцтовою кислотою.

       При опіках фосфором частки його продовжують горіти в шкірі (вони дуже добре видно, якщо ввести потерпілого в затемнене приміщення), в цих випадках слід провести рясне промивання обпаленої поверхні водою, видалити частинки фосфору пінцетом і накласти пов'язку, змочену 5% розчином мідного купоросу.

       При опіках фосфором особи треба враховувати можливість впровадження частинок фосфору в слизову вік і кон'юнктиву очей. У цих випадках, промивши очі потерпілого водою, слід негайно доставити його на пункт лікарської медичної допомоги. У повсякденному житті опіки I і II ступеня нерідко виникають після тривалого опромінення шкіри прямими променями сонця. Опіки від сонячних променів, захоплюючи значну поверхню тіла, нерідко супроводжуються підвищенням температури. При цих опіках необхідно захистити шкіру від подальшого дії променів, рекомендується змастити обпалену поверхню стерильним жиром. При ураженні організму іншими видами променистої енергії необхідна лікарська допомога.

 

      Носова кровотеча - кровотеча з порожнини носа. Найчастіше вона буває у дітей до 10 років людей у віиі від 50 років. Більше потерпають чоловіки, ніж жін­ки, особливо в зимовий період, оскільки в цей час частіше зу­стрічаються інфекції верхніх ди­хальних шляхів.

       Причини, що викликають но­сову кровотечу, прийнято ділити на місцеві (локальні) і загальні (системні). Серед місцевих при­чин варто згадати травми носа й навколоносових пазух, атрофічні процеси слизової оболонки пе­реднього відділу перегородки носа, що супроводжуються ут­воренням кірок, видалення яких порушує судинну стінку, злоякісні пухлини носа й навколоносових пазух, доброякісні пухлини (ан­гіоми, ангіофіброми), сторонні предмети порожнини носа та інше.

       Особливо численні загальні причини, що викликають носо­ву кровотечу. Це і захворюван­ня серцево-судинної системи (гіпертонічна хвороба й симпто­матичні гіпертонії, веди серця й аномалії судин з підвищенням кров'яного тиску в судинах го­лови й шиї, атеросклероз кро­воносних судин); гіпертермія в результаті гострих інфекційних захворювань, тепловому й со­нячному ударі, при перегріванні; септичні стани, інтоксикації, у т. ч. алкогольні; захворювання внутрішніх органів (цироз печін­ки, хронічний гломерулонефрит, вади серця, емфізема легень, пневмосклероз) та інші..

       Якою ж має бути перша до­помога при носовій кровотечі? Найперше, слід зручно поса­дити хворого, щоб голова була вище тулуба. Голову хворого злегка нахилити вперед (багато людей помилково закидають го­лову назад, що викликає затікан­ня крові в горло і блювоту). При носовій кровотечі не можна сяка­тися, тому що це може посили­ти кровотечу! Притиснути крило носа до перегородки. Перед цим можна ввести в носові ходи ватні тампони, сухі або змочені 3% розчином перекису водню, нафтизином 0,1% (тампони го­туються з вати у вигляді кокона довжиною 2,5-3 см і товщиною 1-1,5 см, дітям - товщиною 0,5 см); покласти холод на потили­цю і перенісся (міхур з льодом) на 20 хв.

       До лікаря необхідно звернути­ся у таких випадках: кров з носа "ллється струмком" і не припи­няється після зроблених спроб самостійної зупинки протягом 10- 20 хвилин; крім носової кровотечі, є такі захворювання, як пору­шення згортання крові, цукровий діабет, підвищення артеріального тиску; хворий постійно приймає такі препарати, як аспірин, гепа­рин, ібупрофен; кров рясно стікає по задній стінці глотки, тобто по­трапляє в порло і виникла крива­ва блювота; виник непритомний або переднепритомний стан на тлі носової кровотечі; носові кро­вотечі повторюються часто.

     

      Подальше лікування носової кровотечі проводить ЛОР-лікар в стаціонарі.

       На території України знайдено майже 2000 видів шапинкових грибів, до 500 з них вважаються їстівними.

       В країні виявлено 80 потенційно отруйних грибів, з них 10 видів — смертельно отруйних. Найчастіше нещасні випадки пов'язані із вживанням 20—25 видів. В плодових тілах цих грибів на всіх стадіях розвитку містяться отруйні речовини типу токсинів (тобто з'єднання будь-якого походження — бактеріального, рослинного або тваринного, які здатні при попаданні в організм людини або тварини викликати захворювання) та алкалоїдів (азо­тисті циклічні сполуки, багато з яких токсичні). Смертельно отруйні та отруйні гриби зустрічаються переважно серед пластинчастих грибів, серед болетальних (трубчастих)—відсутні смертельно отруйні, лише один боровик чортів (чортів гриб) — відомий як отруйний.

       Період вегетації отруйних грибів в Україні досить тривалий: від травня до листопада, тобто складає майже 6 місяців. Однак враховуючи той факт, що різні методи обробки грибів (маринування, засолка, сушка, теплова кулінарна обробка тощо) в більшості випадків не руйнують їхніх отрут, нещасні випадки від споживання грибів можуть реєструватися протягом цілого року. Найбільше отруйних грибів розвивається в осінній період (серпень—жовтень), а в умовах теплої затяжної осені—навіть до середини листопада. На них можна натрапити не тільки в лісі, а й у парку, саду, полі, на луках, у садибі.

       Майже всі тяжкі та смертельні випадки отруєння грибами є ре­зультатом однієї помилки—збирання та вживання в їжу блідої поганки замість схожих на неї їстівних грибів. Розрізняють у неї 3 види: зелену, жовту і білу. На Україні вони ростуть повсюди з липня до жовтня у листяних та змішаних лісах (особливо з домішками дубу, берези, буку). Усі частини блідої поганки надзвичайно отруйні: шапинка, ніжка, шкірка. Навіть її спори не є винятком: вони також дуже небезпечні для здоров'я. Спори з вітром можуть потрапити на рослини та гриби, що ростуть поблизу. Тому слід завжди притримуватись правила: не збирати ягоди, гриби та інше, які ростуть поряд чи неподалік від поганки. Жоден вид кулінарної обробки не звільняє її від отруйних речовин. Тривалість зберігання теж не руйнує токсинів блідої поганки. Особливо отруйні сирі гриби. Пояснюється це тим, що вони крім термостабільних токсинів містять термолабільні, активніcть яких при звичайній термічній кулінарній обробці грибів значно знижується. Такий випадок мав місце в 1996 р.: на Волині 12-річна дівчинка поласувала сирим грибом. В результаті вона була доставлена у відділення реанімації. Про небезпеку для людини, яку має бліда поганка, свідчить той факт, що для отруєння достатньо з'їсти половину або навіть третину тіла гриба, а для дитини навіть того менше. Підступність цього гриба ще й у тому, що він містить отрути уповільненої дії. Симптоми отруєння з'являються через тривалий час після вживання блідої поганки (6—48 годин). За цей час токсини мають можливість потрапити до головного мозку і викликати необоротні зміни. У зв'язку з цим медична допомога часто стає запізнілою і неефективною. Тому не дивно, що отруєння, викликані блідою поганкою, найбільш тяжкі і набагато частіше закінчуються смертю, ніж від отруєнь іншими видами грибів: летальність від неї може досягати до 90% серед постраждалих.

       Отруєння блідою поганкою головним чином пов'язані з тим, що її помилково плутають з сироїжкою, печерицею, зеленушкою тощо. Від них вона різниться кількома ознаками.

       Значну небезпеку для здоров'я представляє свинушка (товста або тонка), яку до цього часу багато людей вважають за їстівний гриб. Давно відомо, що цей гриб містить деякі токсини, зокрема гемолізин і гемаглютинин. Оскільки вони інактивуються при тепловій кулінарній обробці, гриб вважався умовно-їстівним, придатним, правда, тільки після відварювання. Нещодавно було встановлено, що свинушка здатна утворювати ще одну отруйну речовину типу мускарину, яка не руйнується при тепловій обробці. У неї також знайдена специфічна речовина, накопичення якої в організмі людини призводить до тяжкого захворювання крові. Крім цього, свинушці більшою мірою, ніж іншим грибам, притаманна властивість вбирати в себе токсичні сполуки важких металів, зокрема свинцю, ртуті, кадмію тощо, що містяться у вихлопних газах автотранспорту, відходах багатьох виробництв, які забруднюють навколишнє середовище. Токсичність гриба доведена й тим, що вже зареєстровано багато випадків, коли часті (не епізодичне) вживання свинушок призводили до отруєнь, іноді зі смертельним кінцем. При цьому отруєння може наступити через невизначений час (від декількох годин до 2—5 років). Таким чином, цей гриб зараз віднесений до отруйних.

       Слід пам'ятати, що іноді навіть їстівні гриби можуть стати причиною отруєння. По-перше, це буває у тих випадках, коли збирають та вживають гриби старі, перезрілі або після тривалого зберігання. Гриби відносяться до швидкопсувних продуктів (містять від 84 до 94% води, в середньому 89%), тому їх необхідно переробляти в день збору. Особливо швидко псуються гриби, які зібрані в сиру погоду. Максимальний строк зберігання грибів не повинен перевищувати 24 год при температурі не вище 10°С. Пов'язано це з тим, що зрілі гриби стають чудовим поживним середовищем для різноманітних мікроорганізмів, зокрема хвороботворних. Крім того, внаслідок біохімічних реакцій (розпад білків) в грибах утворюються отруйні речовини (птомаїни). Подібний процес відбувається у несвіжому м'ясі або рибі. По-друге, дослідженнями за кордоном встановлено, що в деяких видах їстівних грибів (білих, опеньках, лисичках, сироїжках тощо) містяться отруйні нетермостійкі речовини, які при варінні розрізаного м'якуша руйну­ються. Ось чому вживання недоварених або таких недосмажених їстівних грибів може викликати розлади діяльності кишково-шлункового тракту. Далі, нещодавно були одержані нові дані про наявність та особливість отруйних речовин у їстівних грибах. Деякі гриби, зокрема зеленуха, гнояк, дубовик-синяк містять отруйні речовини, які в шлунково-кишковому тракті не розчиняються під дією шлункового та кишкового соків. Отож, ці гриби їдять не боячись сумних наслідків. Однак ці речовини легко розчиняються алкоголем, тому при вживанні грибних страв разом з алкоголем може ви­никати отруєння, нерідко з тяжкими наслідками.

       Збирати можна лише ті гриби, які людина дуже добре знає «в обличчя». Тим більше, що досі не існує надійних, швидких та простих способів визначення отруйності чи їстивності грибів. Ось чому ні в якому разі не можна довіряти існуючим небезпечним забобонам щодо них, зокрема:

       1.«Всі їстівні гриби мають приємний смак». Твердження невірне і може призвести до трагічних наслідків. Так, бліда поганка має добрий присмак без будь-яких неприємних особливостей. Те ж саме характерно й для мухомора червоного.

       2.«Отруйні гриби обов'язково повинні мати неприємний запах, а їстівні — приємний». Смертельно отруйна бліда поганка та червоний мухомор, особливо молоді екземпляри, мають досить приємний запах. Більш того, запах блідої поганки нагадує запах печериць. Лише деяким отруйним грибам (мухомор білий вонючий) властивий неприємний запах.

       3.«Всі гриби у молодому віці їстівні». Бліда поганка однаковою мірою смертельно отруйна як у молодому, так і в зрілому віці.

       4.«Личинки комах і слимаки не їдять отруйних грибів. Тому червиві гриби можна вживати в їжу без побоювання». Насправді як слимаки, так і личинки комах їдять навіть сильно отруйні гриби.

       5.«Якщо гриб отруйний, то в його відварі стають чорними срібні предмети, бурими—цибуля або часник». Потемніння срібних предметів залежить від хімічної дії на срібло амінокислот, які містять сірку, в результаті цього утворюється сірчисте срібло чорного кольору. Такі амінокислоти є як в їстівних, так і в отруйних грибах.

       Щоб запобігти отруєнню грибами, при їх збиранні необхідно дотримуватися таких правил:

       —не збирати невідомих, зовсім незнаних грибів. Збирати тільки ті гриби, про які точно відомо, що вони їстівні;

       —якщо немає впевненості в доброякісності зібраних грибів, їх необхідно перевірити за допомогою більш досвідчених осіб (батьків, сусідів тощо). Однак при цьому слід враховувати, що в кошику, особливо якщо замість нього використовується торбинка, гриби мнуться, шапинки можуть відокремлюватися від ніжок.

       Тим чином, втрачається можливість правильно визначити приналежність грибів;

       —у підозрілих та малознайомих грибах слід звертати увагу на колір шапинки, пластинок, м'якуша, наявність кільця на ніжці та піхви біля її основи, а також на запах гриба;

       —ніколи не збирати гриби, які в основі ніжки мають бульбовидне потовщення, а її кінець обгорнутий яйцеподібною піхвою, що є характерними ознаками блідої поганки;

       —при збиранні печериць та сироїжок гриби слід обов'язково виривати, а не зрізати, щоб мати можливість візуально оцінити все плодове тіло гриба, особливо нижній кінець ніжки. Хоча при вириванні їстівного гриба руйнується його відтворювальна частина—грибниця, однак цінність гриба та людського життя чи здоров'я —речі незіставні. При вириванні печериць нижній кінець ніжки звужений, закруглений, із залишками грунту. У сироїжки нижній кінець ніжки буде закругленим, як колодочка ножа, гладеньким і чистим, з невеликим місцем відриву в центрі;

       —при збиранні печериць слід також звертати увагу на колір пластинок, які знаходяться на нижній поверхні шапинки. Не можна вживати в їжу «печериці», що мають пластинки білого кольору, бо у блідої поганки вони тільки такого кольору. У справжніх печериць пластинки швидко рожевіють, а потім темніють;

       — наявність обідка вінчика не є обов'язковою відмінною ознакою блідої поганки. Посушливого літа, наприклад, в таких умовах у неї може зникати ця характерна для неї ознака. Тоді за зовнішнім виглядом (колір шапинки та пластинок) вона дуже схожа на сироїжку зелену, зеленкувату тощо.

       Поряд з цим гриби необхідно збирати в екологічно чистих місцях. Вони — «чистильники лісу», так як всмоктують в себе вологу (всякий гриб—це майже 90% води), а разом з нею і весь набір екологічних нечистот та шкідливих речовин, які містяться у грунті лісу. В першу чергу це стосується важких металів — свинцю, ртуті, міді, кадмія, радіонуклідів. Ось чому доцільно напередодні «грибного полювання» ознайомитися з картою радіаційного стану місцевості та визначити на ній можливість збирання грибів в намічених місцях. Крім того, навіть в тих районах, де забрудненість радіонуклідами визнана незначною та збір дарів лісу не заборонено, придатність зібраних грибів до споживання доцільно кожного разу піддавати радіаційному контролю.

       Отруєння грибами наносить державі дуже значну економічну шкоду. Бо курс лікування одного пацієнта, котрий отруївся, наприклад, блідою поганкою, коштує більше 10 тис. доларів.

       Отруєння, грибами проявляється по-різному в залежності від того, який гриб спричинив захворювання. Наслідки отруєння залежать, крім виду гриба, також від віку та стану здоров'я постраждалого, кількості з'їдених грибів. Найбільш тяжко переносять грибні отруєння діти, тому серед них найчастіше спостерігаються випадки зі смертельним кінцем.

       По характеру дії на людину отруйні гриби діляться на три групи: переважної дії на шлунково-кишковий тракт (печериця отруйна, опеньки сірчано-жовтий та цегляно-оранжевий несправжні), нервову систему (мухомори червоний та пантеровий, іноцибе Патуйяра) та печінку і нирки (бліда поганка та її різновиди, павутинник оранжево-червоний, гриб зонтик цегляно-сіро-червоний).

       Гриби переважної дії на кишково-шлунковий тракт здебільшого викликають легкі форми отруєння, які проявляються через 0,5—2 години після їх споживання, нудотою, блюванням, болями у животі, проносом, іноді непритомністю. Одужання настає через 1-2 дні від початку захворювання. Гриби, які переважно діють на нервову систему, викликають більш тяжкі отруєння. Симптоми захворювання з'являються через 0,5—4 години після вживання грибів: сильна нудота, блювання, пронос, втрата свідомості, галюцинації, сильна слино- та сльозотеча, запаморочення, порушення свідомості, марення. Зіниці розширені, хода п'яної людини. Переважно по­терпілі одужують (через 1-3 дні). Смертельні випадки трапляються рідко: до 2,5% від постраждалих. Найбільш тяжкі випадки отруєння пов'язані з грибами, які переважно діють на печінку та нирки.

       Симптоми отруєння спостерігаються через 6—48 годин (2—17 днів— при павутиннику оранжево-червоному) після вживання грибів в їжу і дуже схожі на захворювання холерою: нудота, блювання, сильні болі в животі, пронос холероподібного типу. Випорожнення спочатку жовтого або глинисто-зеленого кольору, потім стають слизо-водянистими, без запаху. Відмічається слабість, спрага, падіння кров'яного тиску, судоми, знепритомнення, марення, можлива поя­ва жовтяниці тощо. Якщо хворий одужає, то не раніше як через З—4 тижні і навіть кілька місяців. До цього у постраждалих часто розвиваються хронічні захворювання печінки (хронічний гепатит) та нирок (хронічний нефрит).

       Врятування життя постраждалих багато в чому залежить від своєчасного надання їм долікарської допомоги. Що треба робити при появі перших ознак отруєння грибами? В такому випадку не­обхідно негайно звернутися до лікаря або викликати «Швидку медичну допомогу». Одночасно, не чекаючи їх прибуття, хворого слід покласти в ліжко та промити йому шлунок: дати випити 4-5 стаканів перевареної води при кімнатній температурі або содово­го розчину (1 чайна ложка соди на 1 стакан води), або слабкого марганцевого розчину (блідо-рожевого кольору). Після цього викликати блювоту введенням у рот зворотного кінця ложки (або пальця) на корінь язика. Процедуру слід повторювати до тих пір, поки промивні води не стануть чистими. Після цього доцільно постраждалого напоїти прохолодним міцним чаєм, кавою або молоком. Приймати будь-які ліки та їжу, а більш того алкогольні напої забороняється, так як це може прискорити всмоктування токсинів грибів у кишечнику.

       ПРОФІЛАКТИКА ОТРУЄННЯ ГРИБАМИ!

Симптоми грибного отруєння різні:

       1. Характерні ознаки отруєння - нудота, блювота, біль у животі, розлад шлунку, підвищення температури тіла - з'являються через 30-60 хвилин після вживання неякісних страв з сироїжок, недоварених осінніх опеньків, сатанинських грибів, несправжніх дощовиків. Такі отруєння здебільшого не призводять до летальності, однак можуть мати серйозні наслідки для системи        2. Симптоми отруєння - галюцинації, розлад або втрата свідомості, порушення дихання та серцевої діяльності - з'являються через півгодини  - дві години після вживання червоних мухоморів, волоконниць, отруйні речовини яких вражають нервову систему. Людина захлинатиметься від нападів сміху і потерпатиме від галюцинацій. Може навіть знепритомніти. Якщо постраждалому не надати медичну допомогу у перші години, то врятувати його життя складно.

         3. Найбільш отруйними є токсини блідої поганки, мухоморів білого і смердючого, сморжів і деяких інших грибів. Підступність їх у тому, що отрута, потрапивши до шлунку, протягом тривалого часу (до 3-ох діб) може не викликати жодних симптомів. Ознаки отруєння можуть проявитися лише тоді, коли у шлунку не залишиться жодного сліду від грибів, а людина вже й забуде, що їх їла. Запаморочення, нудота, сильна спрага, судоми, посиніння губ, нігтів, похолодіння рук та ніг - все це виникає, коли отруйні речовини досягнуть мозку.

Отруєння цими неїстівними грибами переважно є смертельним навіть при своєчасному зверненні за медичною допомогою. Смертельною вважається навіть мінімальна доза отрути. Тому обов'язково треба мити руки після дотику з грибами. Немало випадків, коли отрута передавалась на інші продукти через немиті руки.

         Щоб запобігти отруєнь грибами необхідно запам’ятати та виконувати основні правила:

       1. Ніколи не збирайте та не їжте незнайомих грибів, якими б привабливими та красивими (і на Вашу думку їстівними) вони не були.

       2. Не залучайте до збору грибів дітей і ніколи не дозволяйте їм пробувати їх на смак.

 3. Не збирайте гриби на місцях звалищ, полігонів, уздовж автомобільних та залізничних шляхів, поблизу промислових підприємств, бо навіть їстівні гриби набувають токсичних властивостей в таких місцях.

       4. Не купуйте і не вживайте в їжу гриби консервовані, мариновані, солоні, сушені у невідомих осіб на ринках, в місцях стихійної торгівлі, або просто з рук.

        5. Не збирайте гриби перезрілі, дряблі, ослизлі. Кулінарну обробку грибів необхідно проводити в цей же день, коли збирали гриби, при цьому їх необхідно вдруге оглянути на предмет виявлення випадково зірваного отруйного гриба.

           6. Якщо ви збираєте та вживаєте в їжу строчки та сморчки (так звані ранні або умовно-їстівні) то пам’ятайте, що їх необхідно двічі проварювати в воді протягом 15-20 хвилин і кожного разу (тобто 2 рази) зливати воду-відвар в якій варились гриби.

 

  Якщо у вас є хоч найменша підозра на отруєння грибами, запам’ятайте важливі моменти:

Ви повинні:

·              негайно викликати швидку медичну допомогу, бо втрата часу та несвоєчасне надходження хворого до спеціалізованого відділення приводять до важких наслідків;

·              до прибуття або при прибутті бригади швидкої допомоги треба промити шлунок великою кількістю води кімнатної температури до якої додають кухонної солі та марганцівки (блідно-рожевий колір);

·              фахівцями швидкої допомоги вводяться препарати для стимуляції серцевої діяльності яка різко пригнічується (тони серця глухі) внаслідок інтоксикації;

·              хворому дають міцний холодний чай;

·              хворого обов’язково госпіталізують;

·              вживають заходи щодо попередження вживання підозрілих грибів іншими членами родини, особливо дітьми. Госпіталізації підлягають всі члени сім’ї, що вживали гриби, навіть якщо на момент прибуття бригади швидкої допомоги вони не мають ознак і симптомів отруєння (можуть виникнути через 2-3 доби).

·                          Вошивість (педикульоз) – це хвороба відома та поширена у всьому світі. Хворіють на неї всі прошарки населення та всі вікові групи незалежно від соціального статусу та матеріального стану. Заразитись можна в місцях великого скупчення людей (дитячому садку, школі, таборі відпочинку та ін.), в сім’ї. Воші плавають у воді, тому заразитись на педикульоз можна й у басейні.

·                       З метою запобігання появи вошей і їх розповсюдження в сім’ї, колективі необхідно дотримуватись простих гігієнічних заходів: обов’язкове регулярне миття голови, тіла не рідше одного разу в 7 днів, зі зміною білизни, постелі (при забрудненні і частіше) з наступним її пранням.

·                       При виявленні вошей в будь якій стадії розвитку проводять дезінсекцію, одночасно (протягом доби) знищуючи вошей безпосередньо на голові, тілі людини, а також його білизні, одязі. Дезінсекційні заходи по боротьбі з вошима включають: механічні, фізичні та хімічні методи.

·                       Механічний метод – це вичісування вошей та їх яєць (гнид), чищення речей.

·                       Фізичний – кип’ятіння білизни в 2% розчині кальцинованої соди, прасування верхнього одягу, особливу увагу звертаючи на шви, складки тощо. Для хімічного методу боротьби використовують протипедикульозні препарати (педикулоциди), які продаються в аптеках. Після обробки педикулоцидами волосся промивають розчином столового оцту, після чого вичісують яйця вошей. Обробка педикулоцидами дітей до 5 років, вагітних жінок, матерів годувальниць, людей з пошкодженою шкірою, тяжко хворих – заборонена. У цих випадках доцільно застосовувати механічний метод звільнення від вошей.

·                      

·                       На тілі людини паразитують три види вошей: головні, платяні та лобкові.

·              Платяні та головні воші є переносниками висипного тифу. Оскільки платяні та лобкові воші зараз зустрічаються дуже рідко, а кількість головного педикульозу, навпаки, зростає, то мова піде саме про нього.

·               

·                       Воші протягом свого життя, перебуваючи на тілі людини і живлячись її кров'ю, у своєму розвитку проходять три стадії: яйце (тобто гнида), личинка і статевозріла воша. Яйце має довгасту форму, жовтувато-білого кольору, міцно склеєне з волоссям за рахунок речовини, що виділяє самка.

·               

·                       Головна воша найчастіше живе у волосяній частині голови, в основному на скронях, потилиці, тімені. Тривалість життя дорослої особини 27-38 діб.

·                       Самка відкладає на волоссі до 4 яєць на день, а за життя, відповідно, - до 160 штук.

·               

·                       Живиться воша кров'ю. Поза тілом людини головна воша живе 24 години, платяна - 7-10 діб. Розповсюджуються паразити, переповзаючи з однієї людини на іншу під час безпосереднього контакту (за хвилину вони долають 20 см). А також при користуванні спільними речами: одягом, білизною, головними уборами, гребінцями, щітками для волосся. Збереженню проблеми із завошивленням сприяють скупченість населення, недотримання правил особистої гігієни, значні міграційні процеси.

·               

·                       Останнім часом почастішали випадки виявлення педикульозу в дітей, які живуть у нормальних умовах, дотримуються правил особистої гігієни. Це, певною мірою, пояснюється біологічними особливостями вошей.

·               

·                       Що ж треба робити, якщо виявили педикульоз?

·               

·                       Перш за все, кожні 7-10 днів ретельно оглядайте волосся на наявність педикульозу. В разі його виявлення, треба провести відповідну обробку голови, тобто дезинсекцію.

·               

·                       Для цього зараз є широкий асортимент препаратів: Педикулін, Педицид, Ніттифор, Нітилон, Локодин, Лонцид, 20% водно-мильна суспензія бензилбензоату, 10% водно-мильно-гасова емульсія, 0,15% водна емульсія карбофосу.

·               

·                       Нанесіть на волосся один із вищевказаних препаратів, зав'яжіть голову поліетиленовою хусткою і рушником, витримайте відповідний час згідно з інструкцією. Після цього промийте волосся проточною водою з милом або шампунем і нанесіть теплий 5-10% столовий оцет, зав'яжіть голову поліетиленовою хусткою і рушником, витримайте ще 30 хвилин, прополощіть у проточній воді, після чого вичешіть густим гребінцем загиблих вошей та гниди.

·               

 

                            Профілактика СНІДУ

 

       Оскільки вакцини проти СНІДу не існує, єдиним способом запобігти інфекції є уникнення ситуацій, що несуть ризик зараження, таких як спільне використання голок та шприців або практикування неубезпечених статевих зносин.

       Багато людей, інфікованих вірусом імунодефіциту, не має симптомів захворювання. Отже, неможливо знати напевно, що статевий партнер ВІЛ-неінфікований, якщо немає повторних негативних результатів його перевірки на інфікованість. Це, звичайно, за умови, що за час, який минув з моменту останнього обстеження, він не вступав у потенційно небезпечний статевий контакт.

       Варто або зовсім не вступати у статеві зносини, або користуватися презервативами з латексу, які забезпечують лише частковий захист під час орального, анального чи вагінального статевого акту. Слід використовувати лише латексні презервативи, для змащування яких застосовуються змазки на основі води.

       Хоча деякі лабораторні дослідження і свідчать про те, що сперматоцидні засоби можуть знищувати вірус імунодефіциту, не встановлено, що ці препарати здатні запобігати зараженню.

       Ризик передачі інфекції від матері до майбутньої дитини значно зменшується, якщо вона під час вагітності та пологів приймає АZТ, а її дитина отримує цей препарат протягом перших шести тижнів життя.

       Міри профілактики. Основна умова - Ваше поводження !

       Полові контакти - найбільш розповсюджений шлях передачі вірусу. Тому надійний спосіб запобігти зараження - уникати випадкових статевих контактів, використання презерватива.

       Внутрівенно вживання наркотиків не тільки шкідливо для здоров'я, але і значно підвищує можливість зараження вірусом. Як правило, ті хто вводять внутрішньовенні наркотики, використовують загальні голки і шприци без їхньої стерилізації.

       Використання будь-якого інструментарію (шприци, системи для переливання крові) як у медичних установах, так і в побуті при різний маніпуляціях (манікюр, педикюр, татуювання, гоління і т.п.) де може міститися кров людини, зараженого ВІЛ, потрібно їхня стерилізація. Вірус СНІДу не стійкий, гине при кип'ятінні миттєво, при 56С градусах у плині 10 хвилин. Можуть бути використані і спеціальні дезрозчини. Спирт не убиває ВІЛ.      Перевірка донорської крові обов'язкова.

       Сорок два мільйони чоловіків, жінок і дітей інфіковані в даний час вірусом імунодефіциту людини, що викликає СНІД. Щодня заражається ще більш 6 тисяч чоловік і якщо не вживати термінових заходів, до кінця десятиріччя число інфікованих досягне 110 мільйонів.

 

                                   

                                 Діагностика захворювання

 

       Оскільки ранній період ВІЛ-інфекції часто є безсимптомним, лікарі та інший медичний персонал можуть виявити його лише за допомогою дослідження крові пацієнта на наявність у ній антитіл (протеїнів, за допомогою яких організм бореться з хворобою) до компонентів ВІЛ. Кількість антитіл у крові піднімається до рівня, який вдається зареєструвати за допомогою наявних сьогодні методів дослідження, приблизно за 1 - 3 місяці після зараження, а до рівня, здатного давати позитивний результат в обстеженнях за допомогою стандартних тестових систем, лише за 6 місяців.

       Людей, що мають контакт з вірусом, потрібно обстежувати на наявність ВІЛ-інфекції, як тільки пройде час, необхідний для нагромадження в крові противірусних антитіл. Завдяки ранній діагностиці вони можуть отримати адекватне лікування у період, коли їхня імунна система найбільше спроможна боротися з ВІЛ, і таким чином запобігти розвитку деяких опортуністичних інфекцій (див. розділ "Лікування"). Крім того, своєчасне виявлення інфекції спонукає пацієнтів утримуватися від вчинків, які могли б стати причиною зараження інших осіб.

       Для діагностики ВІЛ-інфікування лікарі користуються тестовими наборами двох типів: ELISA та Western Blot. Якщо ймовірність наявності інфекції в організмі велика, а обидва тести дають негативний результат, лікарі можуть вдатися до пошуків у крові власне віруса або порадити пацієнтові повторно пройти тести пізніше, коли існуватиме вища вірогідність накопичення необхідної кількості антитіл у крові.

       Діти, що народжуються від ВІЛ-інфікованих матерів, теж можуть бути вражені вірусом, але можуть бути і неінфікованими, проте у будь-якому випадку протягом перших кількох місяців життя мають у крові антитіла, отримані від матері. За відсутності симптоматики вірогідний діагноз ВІЛ-інфекції за допомогою стандартних тест-систем може бути поставлений лише у дітей віком понад 15 місяців. У цьому віці наявність антитіл матері у крові дитини є малоймовірною, проте у випадку інфікування організм починає виробляти власні антитіла. Нові технології виявлення самого вірусу використовуються для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком від 3 до 15 місяців. Нині проводяться випробування кількох тест-систем діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком до 3 місяців.

 

                                          Дослідження

 

       Вчені за сприяння Національного інституту алергії та інфекційних хвороб (NIAID) проводять величезну кількість досліджень з вивчення ВІЛ-інфекції, спрямованих зокрема на отримання вакцини проти ВІЛ та нових препаратів для лікування самої хвороби і пов'язаної з нею патології. Нині випробовується на людях 29 зразків противірусної вакцини, розробляється або проходить стадію клінічного тестування велика кількість препаратів проти СНІДу та СНІД-асоційованих інфекцій. Вчені з'ясовують також точні механізми ушкодження вірусом імунної системи. Ці дослідження дають змогу краще визначити мішені для дії противірусних ліків і вакцин. NIAID підтримує також роботи з вивчення особливостей перебігу захворювання у людей різної расової та етнічної належності.

 

       Вчені провадять також аналіз та випробування хімічних бар'єрів, таких як місцеві мікробіциди, які людина може вводити у піхву або у пряму кишку, аби уникнути зараження під час статевих зносин. Вони шукають також інші шляхи профілактики поширення інфекції, виявляючи та лікуючи венеричні хвороби, агітуючи за безпечний стосовно зараження ВІЛ стиль життя, а також запобігаючи інфікуванню дітей від матерів.